Карта сайта

Это автоматически сохраненная страница от 12.03.2014. Оригинал был здесь: http://2ch.hk/b/res/64163892.html
Сайт a2ch.ru не связан с авторами и содержимым страницы
жалоба / abuse: admin@a2ch.ru

Срд 12 Мар 2014 07:11:13
Спасай, выручай, ананас в БИДЕ
Спасай, выручай, ананас в БИДЕ Ананасик, у меня бида-бида, надо в обед сдавать перевод, полночи проебался из-за ебучей нераскрываемости документа, потом быстро-быстро начал переводить эту монографию, НО НЕ УСПЕВАЮ ЖЕ НИХУЯ.
Треть я перевел с грехом пополам, треть еще перевести успею, а треть хочу попросить помочь запилить, хорошо? Понимаю, что скорее всего ты меня пошлешь куда подальше, но вдруг добрый милый няша проникнется проблемой и поможет.
Могу в конце недели прислать 150-200 рублей, обещаю, сейчас на кошельке только 20 где-то валяется. Правда пришлю, только не забудь номер кошелька прикрепить в теме.
Текст следующим постом.

Срд 12 Мар 2014 07:14:37
A. J. Greimas is primarily interested in semantics, and his ‘structuralist’ approach to the matter of meaning has produced two influential books, S?mantique Structurale, 1966, and Du Sens, 1970. In essence, his work attempts to describe narrative structure in terms of an established lin- guistic model derived from the Saussurean notion of an underlying langue or competence which generates a specific parole or performance, as well as from Saussure’s and Jakobson’s concept of the fundamental signifying role of binary opposition. Just as the phonemic structure of a language rests on the principle that a sound’s function is determined by what it is phonemically felt to ‘oppose’ as much as by what it actually, phonetically is, so our funda- mental concepts of ‘meaning’ present themselves to us through the opposition we feel to exist between basic ‘semes’ or semantic units. Thus, ‘dark’ is defined principally by our sense of its opposition to ‘light’, and ‘up’ by our sense of its opposition to ‘down’. The same binary patterning of mutual opposition manifests itself in concepts such as male: female, vertical: horizontal, human: animal etc. As we have seen, contrastive orderings of this sort form the basis of what L?vi-Strauss has termed the ‘socio-logic’ of the human mind, which structures nature in its own image, and thus establishes the foundation for the systems of totemic ‘transformations’ that overtly or covertly underpin our picture of the world. In fact, Greimas argues, the perception of oppositions underlies what he terms the ‘elementary structure of signification’ on which his semantic theories rest. ‘We perceive differences’ he writes, ‘and thanks to that perception, the world “takes shape” in front of us, and for our purposes’ (S?mantique Structurale, p. 19). The differences we discern between these basic ‘semes’ involve, at an elementary level, four terms, seen as two opposed pairs, which our ‘structuring’ perception requires us to recognize in the following form: A is opposed to B as – A is to – B. In short, the ‘elementary structure’ involves recognition and distinc- tion of two aspects of an entity: its opposite and its negation. We see B as the opposite of A and – B as the opposite of – A, but we also see – A as the negation of A and – B as the negation of B.1 The nature and power of these structures prove in effect so deep and formative that they ultimately shape the elements of our language, its syntax, and the experiences which these articulate in the form of narra- tive. In effect, Greimas argues, these binary oppositions form the basis of a deep-lying ‘actantial model’ (mod?le actantiel) from whose structure the superficial surface structures of individual stories derive, and by which they are generated. The parallel with Saussure’s notion of a langue which underlies parole, and with Chomsky’s notion of a com- petence which precedes performance is clear. Man is the Talking Ani- mal: he is homo loquens. So, the fundamental structures of his language must inevitably inform and shape the fundamental structures of his stories. And even though those stories seem different on the surface, a ‘structural’ analysis reveals that they spring from a common ‘grammar’ or (to use the term which Greimas employs to give the sense of the model’s fundamentally dramatic, interlocutory nature) ‘enunciation- spectacle’ (?nonc?-spectacle): ‘the content of the actions changes all the time, the actors vary, but the enunciation-spectacle remains always the same, for its permanence is guaranteed by the fixed distribution of the roles’.2 At the surface level, the structure of the enunciation-spectacle is manifested through the various actants who embody it, as parole to its langue. To modify the metaphor, these actants have a kind of phonemic, rather than a phonetic role: they operate on the level of function, rather than content. That is, an actant may embody itself in a particular char- acter (termed an acteur) or it may reside in the function of more than one character in respect of their common role in the story’s underlying ‘oppositional’ structure. In short, the deep structure of the narrative generates and defines its actants at a level beyond that of the story’s surface content. As a result, as Jameson puts it, ‘it may turn out that a character or actor in a given narrative in reality serves as a cover for two separate and relatively independent actants; or that two actors, independent personalities and separate characters in the story- line, amount to little more than alternating articulations of an actant structurally identical in both contexts.’1 This is not an unfamiliar notion, of course, to Anglo-American criti- cism. A reasonably modern ‘thematic’ approach to Shakespeare’s plays would have little difficulty, for instance, in accepting that in King Lear, the separate ‘characters’ (acteurs) of Cordelia and The Fool in fact embody the same ‘theme’ (intuitive innocence, set against Lear’s rational corruption) and so function as the same actant. The account of how Lear himself, by finally embracing their ‘foolish’ principles, also becomes an aspect of the same actant, is of course the story of the play. But Greimas’s quarry is not the elucidation of individual works of literature, so much as the nature of the ‘grammar’ which generates them. He begins, as we have seen, with the fundamental notion of binary opposition as the basic human conceptual mode. A narrative sequence embodies this mode by the employment of two actants whose relationship must be either oppositional or its reverse; and on the surface level this relationship will therefore generate fundamental actions of disjunction and conjunction, separation and union, struggle and reconciliation etc. The movement from one to the other, involving the transfer on the surface of some entity – a quality, an object – from one actant to the other, constitutes the essence of the narrative. In so far as this sequence can be said to represent an enactment or, as Greimas puts it, ‘an extrapolation’ of the fundamental structure of syntax (subject–verb–object)2 it may be thought appropriate to the primal ‘dramatic’ mode to which Man, as Talking Animal, is committed and in whose terms he conceives the world. This, in a nutshell, is Greimas’s case: all narratives exemplify the fundamental ‘enunciation spectacle’ appropriate to homo loquens. And this means that the semantic structure of sentences will imprint itself on much larger entities. As Culler says, one of the chief functions of this scheme ‘is to make the structure of the sentence roughly homologous to the “plot” of a text’.1 Like Propp, therefore, Greimas argues for a ‘grammar’ of narrative in which a finite number of elements, disposed in a finite number of ways, will generate the structures that we recognize as stories. But, unlike Propp, he sees the story as a semantic structure analogous to the sentence and yielding itself to an appropriate kind of analysis. In pur- suit of this aim, he proposes first an inventory of actants (derived in the main from an amalgam of the work of Propp and another analyst Souriau), and then three ‘actantial categories’; that is, three sets of binary oppositions, into which all the actants can be fitted, and which will generate all the actors of any story.2 Propp’s seven ‘spheres of action’, it will be remembered, were as follows:
1 villain 2 donor (provider) 3 helper 4 sought-for person and her father 5 dispatcher 6 hero 7 false hero.
By a reduction or regularization of these into three pairs of opposed ‘actants’, Greimas aims to emphasize, not the individual items, but the structural relationship between them. His reorganization produces the following categories: 1 Subject versus Object. This subsumes Propp’s categories of hero (Subject) and sought-for person (Object), and characteristically gener- ates stories of quest, or desire. 2 Sender (Destinateur) versus Receiver (Destinataire). This reveals, says Greimas, the naivet? of some of Propp’s categories, for in them the basic actant Sender turns out to be articulated in terms of two of its acteurs. The first of these (the father) appears in category 4, confused with the object of the quest or desire (the sought-for person), while the second appears in category 5 (the dispatcher). In fact, both are aspects of the single actant Sender in a category which characteristically generates stories whose general bearing is that of ‘communication’.1 These two categories seem fundamental to Greimas, whether they merge in one story involving just two acteurs, as in a banal love story where the following structure pertains:
Him / Her = Subject and Receiver / Object and Sender
– or in a more complex narrative, such as the Quest for the Holy Grail, where four acteurs are involved:
Subject/ Object God/ Man
Sender/ Receiver and Hero/Holy Grail
These two categories, it will be noted, offer an enactment of the ‘elem- entary structure’ of signification, A:B:: –A: –B, on which our humanity rests, and thus fulfil Greimas’s requirement that, in order to have a meaning, a narrative must form a signifying whole and ‘thus is organ- ized as an elementary semantic structure’ (Du Sens, p. 187). There is a third largely auxiliary category, in which the desire or communication proposed in the other two is helped or hindered. 3 Helper (Adjuvant) versus Opponent (Opposant). It subsumes Propp’s categories 2 and 3 on the one hand (donor and helper) and 1 (villain) on the other. Presumably Propp’s category 7 (false hero) also implies the opposant function, though Greimas does not say so. If these categories of actantial opposition can be said to represent some sort of ‘phonemic’ level of analysis, then another level of ‘syn- tactic’ analysis is also required – one which will try to give an account of the ways in which these elements may be joined together to form narratives – in order that the ‘grammar’ be complete. Following the lead given by L?vi-Strauss’s suggested modification of Propp,1 Grei- mas begins by pointing out that Propp’s thirty-one ‘functions’ may also be considerably reduced, if one recognizes their potential for bin- ary ‘oppositional’ combination or couplage.2 Thus, where Propp lists ‘prohibition’ and ‘violation’ as separate functions, Greimas combines them into one: ‘prohibition versus violation’, on the grounds that the terms presuppose each other: an act of violation requires a prior pro- hibition in order to define it. Once again, Greimas’s insistence on the relationship between entities, rather than the entities themselves, marks him as a structuralist, and his system of semantic analysis reminds us of what might be thought of as the fundamental structuralist obligation: the ‘obligation to articulate any apparently static free-standing concept or term into that binary opposition which it structurally presupposes and which forms the very basis for its intelligibility’.3 Thus, if we step slightly further back, the ‘prohibition-violation’ opposition can be seen to be part of a larger pattern of oppositions within Greimas’s new ‘reduced’ inventory of twenty ‘functions’. One of these refers to the function whereby the hero is commanded or enjoined to do something or to go somewhere. Propp calls this a moment of mediation, or a connective incident, and Greimas reduces this to a relationship between mandement (mediation, enjoining, commanding) and acceptation (acceptance of the command). If we now recall the model of the ‘elementary structure’ of signification, A:B:: –A: –B, it will be seen that prohibition acts as the ‘negative transformation’ of command, just as violation acts as the ‘negative transformation’ of acceptance on exactly those lines. Seen thus, these four functions can be said to generate a distinctive type of narrative structure which, at the deepest level, speaks of matters of contractual obligation: i.e.,
if command /acceptance = establishment of contract
then prohibition/ violation = breaking of contract
Although Greimas makes no attempt at an exhaustive listing, he does, by the means indicated, proceed to isolate various distinctive structures (syntagmes) which, he claims, can be discerned in folk narrative:2
1 Contractual structures (syntagmes contractuels) in which the situation has the overall bearing of the establishing and breaking of con- tracts, alienation and/or reintegration, etc., as outlined above. 2 Performative structures (syntagmes performanciels) involving trials, struggles, the performance of tasks etc. 3 Disjunctive structures (syntagmes disjonctionnels) involving movement, departure, arrival etc.
– and so on. It is impossible to give anything like the full details of Greimas’s analysis, but enough has been presented to indicate the method by which it proceeds. He goes on, ultimately, to develop an analysis of the ‘semantic sys- tem’ of the novelist Georges Bernanos which sees his works as articulat- ing from the ‘elementary structure of signification’ an entire ‘univers Bernanosien’ whose fundamental symbolic conflict between life and death derives, via various ‘transformations’ from the primary Axiologie
Joy /Ennui — Disgus/ Suffering
In essence, then, Greimas’s work in this area constitutes a develop- ment and refinement of Propp’s original insights, and his ultimate goal is the same as Propp’s: the establishment of basic plot ‘paradigms’, and an exploration of the full range of their combinatory potential: the construction, in other words, of what the structuralists would call a narrational combinatoire, or story-generating mechanism: a competence of narrative, which generates the performance of stories; a langue, in short, of literature.

Срд 12 Мар 2014 07:16:08
На тебя одна надежда, такие дела. Сейчас пару раз побампаю, а потом побегу тоже переводить.

Срд 12 Мар 2014 07:18:03

Срд 12 Мар 2014 07:21:04

Срд 12 Мар 2014 07:22:53
Да это пиздец, в /fl что говорят?

Срд 12 Мар 2014 07:23:17
Помог бы тебе с радостью, да вот самому надо в универ хуярить, а с телефона все это строчить - увольте. Извини, оп.

Срд 12 Мар 2014 07:24:50
>>64163892 Используй гугл и тупо быстро пофиксь ошибки.

Срд 12 Мар 2014 07:24:51
Соус гифки, пожалуйста.
Правда я в ингриш не могу.

Срд 12 Мар 2014 07:25:01
Я туда не ходил, пока там тред кто-то из 3,5 семенов заметит, мне уже надо будет сдаваться идти.

Срд 12 Мар 2014 07:25:58
А, все, не надо, ОП, нашёл.

Срд 12 Мар 2014 07:26:30
А. Дж. Греймаса
AJ Греймаса в першу чергу зацікавлені в семантиці , і його " структуралізму " підхід до питання про значення випустив два впливових книг , S?mantique Structurale , 1966 , і Du Sens , 1970 . По суті , його робота намагається описати структуру розповіді з точки зору встановленого лінгвістичної моделі , отриманої від соссюріанского поняття базового Langue або компетентності , який генерує певний умовно-дострокове звільнення або продуктивність , а також від Соссюра та концепції Якобсона фундаментальної що означає роль бінарної опозиції. Так само , як фонематическое структура мови спирається на принцип , що функція звуку визначається тим , що вона фонематичний відчувається ' проти ' стільки , скільки тим , що він насправді , фонетично є , таким чином , наші фундаментальні поняття "сенс " присутній самі до нас через опозиції ми відчуваємо , існує між основними « сем » або смислових одиниць. Таким чином , «темний» визначається головним нашим почуттям своєї опозиції до «світло» , і «вгору» по нашим почуттям своєї опозиції до ' вниз ' . Те ж бінарного моделювання взаємного опозиції проявляється в таких понять , як чоловік : жінка , по вертикалі: горизонтальна , людські : тварина і т.д. Як ми вже бачили , контрастні порядки такого роду утворюють основу того , що Леві- Стросс назвав «соціально - логіка » людського розуму , які структури природа за своїм образом , і , таким чином закладає фундамент для систем тотемних " перетворень " , які відкрито чи таємно властиві нашій картини світу . Насправді , Греймаса стверджує , сприйняття опозицій лежить те , що він називає " елементарна структура значення ' , на якому його семантичні теорії відпочити . "Ми сприймаємо відмінності » він пише: « і завдяки тому , що сприйняття , світ " приймає форму "перед нами , і для наших цілей " ( S?mantique Structurale , с. 19 ) . Відмінності ми розрізняємо між цими основними « сем » пов'язані , на елементарному рівні , чотири терміни , який розглядається як двох протилежних пар , які наш « структурування » сприйняття вимагає від нас визнати в наступному вигляді : проти цього виступає B як - це к - B. Загалом , " елементарно структура" включає в себе визнання і відмінностях дві робочі аспекти сутності: його протилежній і його заперечення . Ми бачимо , B як протилежність А і - B як протилежність - А , але ми також бачимо - А як заперечення А і - B як заперечення В.1 Характер і сила цих структур довести в силі так глибокий і формує , що вони в кінцевому підсумку формують елементи нашої мови , його синтаксис , і досвіду , які вони шарнірно зчленованих у вигляді наратив . По суті , Греймаса стверджує , ці бінарні опозиції складають основу глибоко лежачих " актантних моделі» ( mod?le actantiel ) від , структура поверхневі структури поверхні окремих історій отримати, і за допомогою яких вони створюються . Паралель з поняттям Соссюра про Langue яка лежить в основі умовно-дострокове звільнення , і з поняттям Хомського про компетентність , який передує продуктивність ясно. Людина є Говорячи Ані- малий: він гомо loquens . Так , фундаментальні структури його мови неминуче інформацію і формують основні структури його оповідань. І хоча ці історії здаються різними на поверхні , « структурна » аналіз показує , що вони виникають із загального « граматики » або ( використовувати термін , який Греймаса наймає , щоб дати відчуття принципово драматичних , проміжної природи моделі ) ' висловлювання - видовище » ( ?nonc? - спектакль) : ' Характер заходів весь час змінюється , актори змінюються, але проголошення - видовище завжди залишається незмінним , за його сталість гарантується фіксованою розподілу 0,2 ролей " в рівень поверхні , структура висловлювання -спектакль виявляється через різні актантов , які втілюють його , як умовно -дострокове звільнення її Langue . Щоб змінити метафору , ці актанти є свого роду фонематических , а не фонетичної ролі: вони діють на рівні функції , а не зміст . Тобто , активної речовини може втілитися в конкретному символьний (називається в Acteur ) або це може проживати в залежності від більш ніж одного персонажа стосовно їхньої загальної ролі в базовій « опозиційної » структури розповіді. Коротше кажучи , глибинна структура розповіді створює і визначає його актантов на рівні вище , ніж якість змісту поверхні сюжету. У результаті, як Джеймсон висловився, " може виявитися , що персонаж або актор в даному оповіданні насправді служить в якості прикриття для двох окремих і щодо незалежних актантов , або що два актора , незалежні особистості і окремі символи в історії - . лінія , становить трохи більше, ніж змінного зчленування з актанта структурно ідентичною в обох контекстах '1 Це не знайомі поняття , звичайно , англо- американської критики. Розумно сучасний " тематична " підхід до п'єс Шекспіра б не відчувають особливих труднощів , наприклад , у прийнятті , що в Короля Ліра , окремі " герої " ( Acteurs ) з Корделії і дурень Адже втілити ту ж "тему " ( інтуїтивно зрозумілий невинність , на тлі раціонального корупції Ліра ) і так функції як же актанта . Облік як Лір себе , по , нарешті , обіймаючи їх « дурних » принципи , також стає аспект тієї ж актанта , це, звичайно , історія про п'єсу . Але кар'єра Греймаса не є з'ясування окремих літературних , так як від природи " граматики " , який генерує їх. Він починається , як ми бачили, з фундаментальної поняття бінарної опозиції в якості основного концептуального режимі людини. Послідовність розповідь втілює цей режим зайнятості двох актантов , відносини повинні бути або опозиційна чи його зворотна , і на поверхневому рівні це співвідношення буде , отже , утворюють основні дії диз'юнкції і кон'юнкції , поділу та об'єднання , боротьби і примирення тощо Рух від одного до іншого , з перенесенням на поверхні деякої сутності - якість , об'єкт - від одного актанта до іншого , і становить сутність розповіді. У тій мірі , ця послідовність , можна сказати , являють собою прийняття або, як Греймаса ставить його , ' екстраполяцію ' фундаментальної структурі синтаксису (суб'єкт - дієслово - об'єкт ) 2 можна думати , доречно первинної режимі ' драматичної " до якого людина , як Talking тварин , скоєно , і в чий термін він сприймає світ . Це , у двох словах , це справа Греймаса в: всі розповіді ілюструють фундаментальну ' висловлювання видовище ' , відповідну гомо loquens . І це означає , що семантична структура пропозицій буде відобразити себе на набагато більших. Як говорить Сортировщица , один з головних функцій цій схемі ", щоб зробити структуру пропозиції приблизно гомологични " сюжету "тексту" 0,1 Як Проппа , тому , Греймаса наводить аргументи на користь « граматики » оповідання , в якому кінцеве число елементів , розташований в кінцевому числі способами , буде генерувати структури , які ми визнаємо , як розповіді . Але , на відміну від Проппа , він бачить історію як семантичної структури , аналогічної вироку і приносить себе в належний вигляд аналізу . У Пур- костюм цієї мети , він пропонує спочатку інвентаризацію актантов (похідне в основному з амальгами роботі Проппа та іншого аналітика Souriau ) , а потім три « актантних категорії" , тобто , три набору бінарних опозицій , в якій всі актанти можуть бути встановлені , і який буде генерувати всі актори семи «сфер дії " будь story.2 Проппа , як ми пам'ятаємо , були наступними:
1 лиходій 2 донор (постачальник) 3 помічник 4 шукане особа та її батько 5 диспетчер 6 герой 7 помилковий герой .
По скороченню або регуляризації них в трьох пар протилежних « актантов » , Греймас прагне підкреслити , не окремі предмети , але структурну зв'язок між ними. Його реорганізація виробляє такі категорії: 1 Тема порівняно з Object . Це включає в категорію категорії Проппа Героя (суб'єкт ) і шукану людини (Object ) , і характерно генерує історії пошуків , або бажання . 2 Відправник ( Destinateur ) порівняно з приймачем ( Destinataire ) . Це показує , каже Греймас , наївність деяких категорій Проппа , бо в них основний активної речовини Відправник виявляється сформульовані в термінах двох своїх Acteurs . Перший з них (батько) з'являється в категорії 4 , плутати з об'єктом квесту або бажання ( шукана людини ) , а другий з'явиться в категорії 5 ( диспетчерської ) . Насправді , обидва аспекти одного активної речовини Sender в категорії для яких характерне генерує історії , загальним підшипник є те , що " зв'язку" 0,1 Ці дві категорії , здається основоположне значення для Греймас , об'єднувати чи вони в одній історії з участю всього двох Acteurs , як в банальна історія кохання , де наступна структура належить:
Його / Її = Тема і приймач / Об'єкт і

Срд 12 Мар 2014 07:27:52
А то я думаешь своим умом только перевожу. Тут текст хоть и в целом понятный на внушительную часть выходит, но на приемлемый фикс много времени уходит, не ЛОНДОН ИЗ ЗЭ КЭПИТАЛ ОФ ГРЭЙТ БРИТАН все таки. Я в прошлом куске отрывки речи больного афазией переводил, так чуть не охуел.

Срд 12 Мар 2014 07:28:28
Кейон, няша.

Срд 12 Мар 2014 07:29:27
Да, да, спасибо.
У тебя всё будет хорошо.

Срд 12 Мар 2014 07:31:13
Все будет плохо, никто не поможет, я не успею, меня анально покарают. Этот кусок на 10т символов, перевел 15, а впереди мне еще 20

Срд 12 Мар 2014 07:32:45
Все, убежал переводить, надеюсь кто-нибудь поможет.

Срд 12 Мар 2014 07:35:05

Срд 12 Мар 2014 07:37:15

Срд 12 Мар 2014 07:40:23
Сажи анимедауну.

Срд 12 Мар 2014 07:42:18

Срд 12 Мар 2014 07:45:47

Срд 12 Мар 2014 08:13:07

Срд 12 Мар 2014 08:15:50
Пишив в хуй.

Срд 12 Мар 2014 08:18:43
Ты что ахуел пидор, такую ебучую стену за 200 р? Еще и в конце недели, еще и наверняка наебешь, сука.
Пиздуй на фриланс-биржи, уебище.

Срд 12 Мар 2014 08:31:18
Вся суть жадного какла. Мальчишка помочь просит, каклу лишь бы урвать побольше, ну.
Бамп за опа

Срд 12 Мар 2014 08:40:14
Поссал анимепидору в рот, пиздуй на завод, быдло, будешь някать возле станка, плавая в мазуте.

Срд 12 Мар 2014 09:32:51
Я сломался, блядь

Just as the phonemic structure of a language rests on the principle that a sound’s function is determined by what it is phonemically felt to ‘oppose’ as much as by what it actually phonetically is, so our fundamental concepts of ‘meaning’ present themselves to us through the opposition we feel to exist between basic ‘semes’ or semantic units.

Срд 12 Мар 2014 09:34:23
Бамп. Кто-нибудь понимает суть этого нагромождения?

Срд 12 Мар 2014 09:35:02
И еще один.

Срд 12 Мар 2014 09:37:21
И еще

Срд 12 Мар 2014 09:46:09
Очевидно же
Так же, как фонетическая структура языка основана на том [принципе], что функция звука определяется тем, чему звук фонетически противопоставляется, равно как и тем, чем звук фонетически является, так и наши фундаментальные концепции смысла представляются нам через ощущаемое нами противоречие между смысловыми единицами и базовыми 'semes'.

Срд 12 Мар 2014 09:48:11

Срд 12 Мар 2014 09:56:54
Очевидно же
Хотя хуита лютая. Нужен весь текст.

Срд 12 Мар 2014 10:03:18
Он вторым постом же в треде. Я уже до него добрался, сам перевожу.

Срд 12 Мар 2014 10:17:50
Я снова нихуя не понял.

A is opposed to B as – A is to – B.
In short, the ‘elementary structure’ involves recognition and distinction of two aspects of an entity: its opposite and its negation. We see B as the opposite of A and – B as the opposite of – A, but we also see – A as the negation of A and – B as the negation of B.

А противопоставляется В как А это В.
Словом, "элементарная структура включает в себя признание двух аспектов сущности: это противопоставление и отрицание. Мы видим как В противопоставляется А, и В противопоставляется А, но мы также видим — А как отрицание А и В как отрицание В.

Что, простите?

Срд 12 Мар 2014 10:21:49
У нас в школе тоже такое задавали, а я его не сделал, лол.

Срд 12 Мар 2014 10:22:33
У меня аспирантурка ебаная.

← К списку тредов